І зігріє ще сонний Львів,
Та погляне на мене з вінкоця,
Почую той ніжний спів.
З-під колес і бруківки лунає,
З-під колій трамвайних бринить,
І костьолів хрести підпирають
Цю неповторну мить.
Це місто пропахло кавою,
І наскрізь вже смердить щоколадом.
Як же мені тебе бракувало,
Та й досі бракує твоєї поради.
Закохатись одразу без пам'яті,
наповнив повітрям легені.
Записати. Сторінки зім'яті.
Душу відкрити, як матірці-нені.
На обірванім долею збіжжі,
У тумані, в'язкім, як мед,
Сьогодні я тут, на твоїм роздоріжжі,
Загубилась в дорогах і в собі насамперед.
Коли зможу навести лад,
Посидівши в кав'ярні тихо,
Перетвориться на мармелад,
Моє вранішнє дивне лихо.
Ти тоді приїжджай до мене -
Будем разом блукать по вулицях,
Задравши голови в небо
Всіх кольорів у музиці.